Історія школи

Історія Уманського навчально-виховного комплексу «ЗОШ І-ІІІ ст. № 7 - колегіум» нараховує не одне десятиліття і сягає у буремний ХІХ вік. Значні зміни відбувалися у житті українського народу. Умань у другій половині ХІХ століття була типовим провінційним єврейським містечком.

Не легка терниста дорога становлення жіночої освіти було на українських теренах. Першим жіночим навчальним закладом Умані було приватне жіноче училище 2 розряду Розалії Львівни Семенцової, яке почало свою діяльність у грудні 1877 року.

У 1886 році розпочала діяльність приватна жіноча прогімназія Олександри Василівни Левицької, яка 30 травня 1906 року була перейменована в гімназію. Головою педагогічної ради був штатний радник Опоков Микола Васильович. Законовчителі: православний священик, католицький виконавець-ксьондз, викладачі, лікар. У навчальному закладі навчалися діти дворян, чиновників, купців (з дореволюційного довідника «Календарь-справичник города Умани и его окресностей Гершенгорна» та «Памятной книжки Киевского учебного округа на 1914-1915 учебный год»).

У цей період гімназія ще не мала свого приміщення і тому наймала будинок, площею 120 кв. сажень(сажень - 2, 134 м). На його утримання витрачалося до 20000 крб. У гімназії було 7 основних класів і один підготовчий. Плата за навчання у підготовчому класі складала - 50 крб., а в основних - 100 крб. на рік. («Памятная книжка Киевского ученого округа на 1911год» - с.309).

У 1909 - 1910 роках коштом О.В. Левицької було побудовано цегляний, двоповерховий будинок, який розташовувався у Штабному провулку ( вулиця Червоногвардійська, а з 2016 року - А. Слонського). У 7 класних кімнатах навчалося 75 дітей дворян, чиновників, купців.

Кожен поверх мав внутрішній коридор шириною 3 аршини (аршин - 0, 711 м), висотою 6 аршин. На першому поверсі розміщувалось шість великих кімнат і дві малих - канцелярія і служительська, на другому поверсі шість великих кімнат і три малих - кабінет лікаря, кабінет начальниці і буфет. Будинок було обладнано водогоном, гасовим освітленням. Вентиляція залу і класів проводилася через вентилятори в стінах і кватирки. Біля гімназії знаходилося просторе подвір'я і невеликий садок. Садиба гімназії мала форму прямокутника площею 630 кв. саж. Будівельні роботи були виконані не якісно, тому через два роки виникла потреба замінити підлогу на першому поверсі,через ураження деревини грибком.(«Отчет попечителя Киевского ученого округа о состоянии женских гимназий и прогимназий за 1911 год»- Киев, 1912г. - с.52).

У різні роки педагогічний колектив жіночої гімназії мав різний склад викладачів.

Наприклад у 1911 році він складав 19 осіб, у 1912 році - 22 особи, а у 1913році - 21 особу.

Загальне уявлення про склад учениць гімназії можна скласти з відомості на 1 січня 1913 року. Загальна кількість учениць складала - 233 особи. З них: православних - 60, римо-католиків -19,інших християнських віросповідань-3, іудеїв - 151.

За станом:

- чиновників - 22;

- із духовного звання - 6;

- почесних громадян і купців - 5;

- міщан і цехових - 176;

- селян - 24;

(«Памятная книжка Киевского учебного округа на 1912/1913 год» - Киев, 1913 г.- ведомость№3).

Крім загальноосвітніх предметів в гімназії викладали малювання, співи, музику та виразне читання.

Для розширення кругозору учениць, організовувалися екскурсії. Так у 1911 році для учениць 1 і 2 класів під керівництвом вчительки географії організовано було дві екскурсії. Одну в Софіївку, де оглядали, зокрема, оранжерею, молочну ферму та пасіку.

Друга екскурсія відбулася до с. Піківець.

Вчителька показувала ученицям різні породи дерев, каменів. («Отчет попечителя Киевского ученого округа о состоянии женских гимназий и прогимназий за 1911 год» - Киев, 1912г. - с.185).

Проіснувала гімназія до 1920 року.

У деяких публікаціях стверджується, що гімназія була закрита у 1917 році. Для спростування цієї інформації наводимо текст рекламного оголошення, яке подала в газету «Известия исполнительного комитета Совета Рабочих и Крестьянских Депутатов Уманщины» від 12 липня 1919 року О.В. Левицька: « Гимназия А.В. Левицкой - в виду распространившихся ложных слухов о закрытии моей гимназии, считаю долгом освідомить родителей учащихся, что гимназия будет существовать, как и существует уже 33 года». Нова держава поставила першочергове завдання перебудувати стару освіту. На базі колишньої жіночої гімназії, що уціліла від пограбувань в дні громадянської війни, було відкрито у 1921 році трудову школу.

1921 рік.

Директор трудової семирічної школи Казанський Володимир Васильович (колишній викладач російської мови в гімназії). У школі укомплектовано 9 класів. Уперше введено українську мову в навчальний план. У 1923 році кількість учнів - 550.

1924 рік.

Директор школи Баклагін Іван Павлович (до 1927 року). Кількість класів - 23. Дякуючи ініціативі директора поповнюються матеріальна база фізичного, хімічного та біологічного кабінетів, книжковий фонд бібліотеки, оснащено спортмайданчик. З кожним роком кількість учнів збільшується, відкриваються паралельні класи. Школу довелося розділити на 2 трудові.

1927 рік.

Директор трудової школи № 7 Весельков Михайло Іванович. Кількість класів - 15. Педагогічний колектив - 21 учитель. З них: Волянська Зінаїда Іванівна - вчитель російської мови та літератури, Коцуба Лука Кирилович - вчитель математики, працював до 1958 року.

У 1932 році навчальний заклад реорганізували в десятирічну середню школу №7.

1935 рік - перший випуск 10-го класу.

1938 рік

Директор школи Герасименко Іван Олександрович, заступник директора Палій Сергій Пахомович. Найбільша школа міста. Кількість класів - 28. Кількість учнів - 860. На базі навчального закладу створено дочірні 14 і 9 міські школи.

Наказом Наркома освіти школа № 7 у 1938-1939 навчальному році була відзначена як краща школа в Київській області. За відмінні успіхи в справі навчання та виховання молодого покоління школі вручено перехідний Червоний прапор міста, і цей прапор вчителі та учні тримали впродовж трьох передвоєнних років.

1941 рік

22 червня 1941 року почалася німецько-радяська війна, яка не тільки перевірила міцність знань, а й показала, що школа виховує високі й благородні якості в учнів: любов до Батьківщини, до свого народу, відданість партії. Учні школи: підполковник Недоступ І.Б., полковник Прухницький А.Н., льотчик Шевченко, брати Веселькови Ігор та Слава, військовий керівник школи Ревенко В.С. та інші героїчно боролися на фронтах війни.

Герасименко Іван Олександрович мобілізований до Радянської Армії. Школу він залишив на Сергія Пахомовича Палія.

Приміщені навчального закладу перетворили на конюшня.

1944 рік.

Навкруги руїни, розграбована, знівечена школа. За дорученням завідуючої міськвно розпочалися відновлювальні роботи. Збирали всім миром все, що могли: приносили стільці, табуретки, ослінчики, адже меблів ніяких не було. Не було підручників, зошитів, чорнила.

Березень 1944 року - відбудова школи...

... Навкруги руїни, розграбована, знівечена школа. За дорученням завідуючої міськвно Н.Т.Зеленої Сергій Пахомович Палій,мій батько, приступив до обов'язків директора школи і розпочав відновлювальні роботи. Меблів ніяких не було. Не було підручників, зошитів, чорнила. Але 1 вересня 1944 року заняття розпочались, і школа прийняла перших повоєнних учнів. Пішла в перший клас і я.

Господарські роботи не давали спокою. Треба було думати про те, як обігріти школу. Батько випрошував у військовій частині вантажівку і з учнями старших класів їздив до лісу заготовляти дрова. Ніхто не відмовлявся від роботи, кожний радів з того, що чимось міг допомогти школі. Всі ми тоді були напівголодні, погано вдягнені і з нетерпінням чекали великої перерви, коли завдяки турботі дирекції школи учні одержували гарячі сніданки.

Та не зважаючи на нестатки, вчителі разом з учнями весело і дружно відмічали свята. Пам'ятаю, як на вечорах співала Ніна Місіна, майбутня солістка Київського оперного театру... - згадує Замаховська Світлана Сергіївна, дочка С.П.Палія.

1946 - 1956 рр.

Повертається з рядів Радянської армії і знову очолює школу Герасименко Іван Олександрович. Від Сталінграду до Берліну пройшла ця легендарна людина, за що був відзначений високими урядовими нагородам. У 1946 році він повернувся з рядів радянської армії у званні підполковника. Заступники директора: Палій С.П., Коханівська В.Є. Зміцнюється матеріальна база, повністю відбудоване приміщення. У школі працюють технічні гуртки: фізичний, хімічний, авіаційний. Посаджено молодий сад.

Навчальний процес у школі все тісніше пов'язаний із завданнями політехнічоного навчання. Усі отримують знання спеціальностей: слюсар, токар, водій, лаборант, моторист та ін.

У 1950 році школа налічує 800 учнів. З них:відмінників - 100 - 120,1/4 складу учнів вчилась на "4" і "5". І знову на базі школи було створено дочірні заклади № 4 та № 13.

1956 рік.

Директор школи Цвіліховський Василь Михайлович. Заступник директора - Солов'йов П.О.

З 1956 року постійно покращується навчально-виховний процес. Оснащена майстерня, автоклас.

1 вересня 1957 року - добудована школа на 6 класних кімнат, спортивний зал, зроблено капітальний ремонт старого приміщення, проведено парове опалення.

З 1957 - 1958 навчального року Уманська середня школа №7 займається в півтори зміни, кількість учнів - 800. Колектив школи - активний учасник всіх суспільно-політичних заходів.

Школярі беруть активну участь в громадському житті школи та міста.

1967 - 1977 рр. - директор школи Бакалдін Юрій Андрійович.

Велика увага приділяється застосуванню технічних засобів навчання. Проводилися зустрічі із відомими людьми, героями громадянської та Великої Вітчизняної воєн.

У 1966 - 1967 рр. із 19 класів - 14 добилися повної успішності. Із 724 учнів 56 закінчили навчальний рік на "5", 214 - на "4" і "5". З 1967 року почали будівництво нового корпусу школи зі спортивним залом та їдальнею.

1977 - 1980 рр. - директор школи Мотузенко Олександр Дмитрович. Змінюється матеріальна база. Ведеться пошукова робота. Члени клубу "Глобус" (керівник Мельниченко Р.П.) переписуються з воїнами - черняхівцями с. Оксанино, м. Ленінграду, м. Новгорода, з піонерами Мінська, Болгарії, беруть участь в Міжнародному конкурсі дитячого малюнка.

1980 р. - директор школи Корельська Галина Георгіївна.

Заступники директора - Єлисеєва Галина Гнатівна, Матвієнко Любов Дмитрівна,Медведєва Таїсія Петрівна. Кількість учнів - 1370. Заняття проводяться в дві зміни. Вчителі прикладали чимало зусиль, щоб школа № 7 була "елітною" школою міста і давала учням глибокі та міцні знання.

1995 - 2004 рр. - директор школи Байковський Володимир Анатолійович. Заступники директора - Матвієнко Л.Д., Медведєва Т.П. Навчання ведеться українською та російською мовами. У затишних кабінетах впроваджуються нові методи й методи й методики, розвиваються творчі здібності учнів. Створено шкільну картину галерею, за підтримки облдержадміністації відкрито комп'ютерний клас.

У 1998 році введено поглиблене вивчення окремих предметів.

У 2001 році - навчально-виховний процес організований за семестрово-цикло-блоковою системою.

2017 рік - - відзначення 140-річчя колегіуму.

Рік перейменування - 2022- Уманська гімназія № 7 Уманської міської ради Черкаської області